«Вулиця його імені»: продовжуємо цикл #ХарківщинуПідтримуєСвіт.

Доречно буде продовжити наше дослідження «німецького сліду» в історії Харкова та Харківської медичної школи, відштовхуючись від попередньої публікації про професора В. Ф. Грубе.

Згадаймо талановитого учня професора – хірурга, вченого та педагога Миколу Петровича Трінклера. Напевно, це той самий випадок, коли учень перевершив талант свого вчителя, адже сьогодні ім'я першого, на превеликий жаль, знають у вузьких медичних колах, а ім'я другого на слуху у кожного харків'янина. Лікар дав ім’я вулиці у самісінькому центрі Харкова. Ми розповімо чому це сталося. І поміркуємо над тим, яке славне життя треба прожити, щоб назавжди залишити своє ім'я в топоніміці міста, яке навіть не було нашому герою рідним. Втім, у випадку з Харковом так буває досить часто.

М. П. Трінклер народився 19 листопада 1859 р. у Санкт-Петербурзі, тут він здобув початкову освіту в приватній німецькій школі, потім навчався у Сімферополі у класичній гімназії, яку закінчив із золотою медаллю, а у серпні 1878 р. вступив до Харківського університету на медичний факультет. Чи передбачав юнак, що Харків тепер у його житті назавжди?

Вже на 3-ому курсі університету Трінклер почав відвідувати факультетську хірургічну клініку, якою керував широко відомий хірург В. Ф. Грубе, а на 4 курсі йому було доручено завідування клінічною лабораторією. У 1884 р. М. П. Трінклер завершив університетське навчання зі званням лікаря з відзнакою та отримав пропозицію залишитися в альма-матер.

У цей час новим способом у хірургії було оголошено асептику.
М. П. Трінклер стає учасником Міжнародного медичного конгресу в Берліні 1890 р., на якому знайомиться з піонером асептичного методу доктором Ернстом Інгмаром Бергманом. Це за його малюнками та моделями, які Трінклер отримав від автора, у Харкові буде виготовлено та встановлено у факультетській хірургічній клініці перший в країні стерилізатор, що давав можливість знезаражувати паром хірургічний інвентар та перев'язувальний матеріал.

Захоплення новим методом у молодого хірурга цілком зрозуміле. Величезна кількість виконаних ним раніше операцій проходила за умов, про які сам хірург згадував:

…інструменти виносилися немитими, але блискуче полірованими, на оксамитовому підносі, і безпосередньо пускалися в обіг на операції. Ординатори асистували у стареньких піджаках. Перед операцією вдосталь готувалися ватні кульки, які старанно накочувалися немитими руками фельдшерів. Вдягання шовкових ниток у голки, що доручається фельдшерам, проводилося заздалегідь, причому кінчики ниток, для кращого проходження у вушко, або відкушували, або змочували просто слиною...».

У результаті навіть віртуозно проведені операції нерідко мали смертельний результат через зараження відкритих ран бактеріями. Сепсис був постійним явищем у хірургічних відділеннях. Разючий контраст з тим, про що йшлося і що демонструвалося на Конгресі. Саме тому асептичний метод представлявся молодому вченому як єдино можливий, правильний, передовий.

1913 року М. П. Трінклера було затверджено керівником факультетської хірургічної клініки. У клініці Микола Петрович одразу ж приступив до фундаментальної перебудови операційної, в якій було створено окрему передопераційну та хлороформаторську, влаштовано асептичні умивальники, проведено електрику, обладнано перев'язувальну. Вперше в Харкові він зробив багато складних операцій: резекції шлунка, трепанації черепа, розтин мозкових абсцесів, видалення пухлин, ектомії, професійно оперував на суглобах, блискуче виконував пластичні та косметичні операції.

Операції проводилися майже без слів, при абсолютній тиші, завжди за певним, строго виробленим планом, з точним розмежуванням обов'язків кожного з його помічників. Вони протікали майже безкровно. Все робилося точно і швидко, з величезною впевненістю і твердістю», – такі спогади про роботу видатного хірурга залишив його учень, майбутній професор Андрій Андрійович Арендт.

До початку XX століття професор Трінклер стає дуже відомим лікарем, до якого вишиковуються черги з пацієнтів, а колеги активно запрошують його на консультації. У ці роки Микола Петрович створює свою приватну клініку, в чому йому допомагає друг та колега, ще один талановитий хірург – Аполінарій Григорович Підріз. Трінклер фактично отримує від свого, померлого раніше часу, товариша в дарунок тоді ще одноповерхову будівлю флігеля на вулиці Чернишевській, 11. Добудовує ще один поверх та розміщує тут лікарню на 75 ліжок. Свою приватну лікарню він зробив доступною для бідного населення міста, багато хто лікувався в нього взагалі безоплатно. Відразу після революції вона була передана Трінклером до фонду держави та стала називатися лікарнею Червоного Хреста. У 20-х роках нового XX століття у ній працюватиме Український інститут переливання крові, з'явиться ще один корпус. Нині цей будинок займає Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України.

Не маючи своїх дітей, Микола Петрович дитиною вважав саме цю лікарню, у ній продовжував працювати як хірург і як директор, до самого свого відходу в інший світ. Сталося це раптово й неочікувано… Багато років важко хворіючи на цукровий діабет, Трінклер все ж поїхав лікуватися до Євпаторії, де несподівано помер від нападу стенокардії 10 серпня 1925 року. Був похований 14 серпня на Харківському міському цвинтарі поруч із могилою свого вчителя В. Ф. Грубе.

Про великого хірурга М. П. Трінклера у Харкові нагадують будівля його власної клініки та вулиця, котра носить його ім'я. На цій вулиці збереглася споруда Хірургічного інституту (та сама факультетська хірургічна клініка). Згодом тут з'явилися ще два поверхи та нова аудиторія, усе це входить до комплексу будівель Харківської обласної клінічної лікарні.

В музеї історії Харківського національного медичного університету зберігаються особисті речі Миколи Петровича – пенсне, диплом доктора медицини, два томи рукописних лекцій з клінічної хірургії, які він не встиг видати.

Портрет цієї людини не буде повним, якщо ми не згадаємо про наукову спадщину Трінклера. А це близько 80 робіт, тематика яких: діагностика та лікування органів черевної порожнини, травматологія, експериментальні роботи із застосування різних фармакологічних засобів та багато іншого. Ним написано низку статей з проблем онкології, декілька монографій. Роботу над його останньою працею «Основи сучасного лікування ран» було завершено майже напередодні смерті – в квітні 1925 р. У книзі використано досвід сорокарічної хірургічної діяльності автора та погляди на цю проблему видатних вітчизняних та закордонних хірургів.

Про широку популярність М. П. Трінклера не лише у нашому місті, а й усьому науковому світі говорить той факт, що йому частенько надсилали на рецензування роботи, що мали бути представлені на Нобелівську премію. Неодноразово професора запрошували працювати  до інших університетів. Крім кафедри у Стокгольмі, йому пропонували зайняти кафедру хірургії у Московському університеті. Він був обраний почесним професором на хірургічні кафедри в Краснодарі та Баку. Але доктор Трінклер завжди відхиляв ці приємні пропозиції, залишаючись назавжди вірним Харкову, який став йому рідним.

#ХарківщинуПідтримуєСвіт
#ХарківщинаТуристична
#туризм
#Німеччина #Україна