Відпочивай вдома: що варто побачити туристу у Харкові?
Наступний епізод нашого проекту "Відпочивай удома" - Харків. Місто на Лівобережній Україні. Тут немає ані моря, ані гір. Проте місця, де можна відпочити й отримати справжню естетичну насолоду - є.
Тут і пам'ятка конструктивізму. І старовинні помістя, й художній музей, який недарма звуть сільським Лувром. Про туристичну Харківщину - розкаже Світлана Шекера.
Приїжджаючи до Харкова, вже тут, на Південному вокзалі, потрапляєш - в атмосферу затишних парків та фонтанів.
Фонтани у Харкові скрізь починаючи від найдавнішого символу міста - Дзеркального струменю. Ось такого - сухого фонтану в парку Горького.
І закінчуючи новинкою - дивакуватим фонтаном із мавпами-музикантами.
Головна візитівка Харкова - площа Свободи. Місцеві кажуть, найбільша в Європі, та це міф. Площа незвичної форми, чи то краплі, чи то бандури веде до грандіозної пам'ятки конструктивізму - Держпрому. Цю монолітно вилиту з бетону та сталі будівлю називають першим радянським хмарочосом.
Наталя Вальтер-Буйнова, туристичний гід:
"Це будинок, у якому розмістились у 1928 році влада Радянської України, і там окрім самої влади ще розміщувалися промислові трести. Держпром - дуже красива будівля саме тому, що він відображує той період індустріалізації".
Та рушаємо подалі від мегаполісу. За 70 кілометрів від Харкова - старовинна панська садиба. Палац цукрозаводчика Леопольда Кьоніга. Його облаштування завершили 1913, і все було зроблено за останні словом техніки. Вже на вході - у досить пошарпаній нині будівлі, виблискують старовинні каміни.
Олена Деркач, історик:
"Це вже 117 років на наш день на сьогодні. Ми бачимо, як добре збереглася, це зразки кахель, завезений з Голландії."
З 2008 будівля порожніє, приймаючи поодиноких подорожуючих.
Серафіма Кульбачинська, туристка:
"Здесь действительно акустика вообще шикарная."
Чи не найкраще - збереглася темна дубова зала, кабінет поміщика Кьоніга.
Олена Деркач, історик:
"Збереглася стеля, рідні кьонігівські збереглися люстри."
Саме звідси почалася електрифікація Слобожанщини. На початку ХХ століття у помісті вже був телефонний зв'язок. Страви з кухні піднімали наверх ліфтом, а господар мав два Мерседеси для прогулянок.
У променадній зоні помістя й досі ростуть чотири ряди чорних голландських лип. Їхні гілки піднімаються вертикально вверх.
В оранжереях цілий рік вирощували екзотичні фрукти й квіти. А ще палац оповитий таємничими легендами про кохання.
Олена Деркач, історик:
"Легенда, яка все більш має підтвердження, про цукрову гірку. ніби панночка, яка теж мала проблеми зі здоров'ям, влітку вирішила, забайдужилося покататися їй на санках. За вказівкою Кьоніга, було цукор, висипано на горку, і панночка з дітками місцевими на санках каталася на цій горкє."
Погулявши шарівською садибою, їдемо далі. Дорогою просто посеред лісу - виринають старовинні ворота - це вхід до ще однієї колишньої панської садиби, - цукрозаводчика Павла Харитоненка.
По дорозі варто зупинитися в Натальївці, сходити до невеличкої кам'яної церкви.
Спасо-Преображенський храм після занепаду панського помістя опинився нібито у суцільному лісі, серед вікових дубів. Зведений за проектом архітектора Щусєва, він рясно прикрашений вирізьбленими з каменю зображеннями.
Через 10 кілометрів рай для естетів. Сільський Пархомівський художній музей. Його заснував - звичайний вчитель історії, Афанасій Луньов. Він був упевнений, що й діти з сільської школи - можуть і повинні бачити красу. І почав збирати колекцію. Спершу його вихованці зносили предмети старовини, хто від бабусі, хто зі свого горища. Приміром, ось такий поліфон.
"Уся мелодія, бачите, в оцих от дірочках. Тут вона гладенька, а з цього боку металеві зазубринки. Коли вона обертається, а обертає оце ось колещатко, яке я завела, кожна зазубринка торкається своєї шестерні, та провертається і хвостиком ловить свою тоненьку металеву нотку."
І збирачами, і хранителями експонатів сільського музею - були самі діти. Афанасій Луньов писав листи до різних музеїв - із проханням прислати щось для колекції шкільного гуртка. За 70 років тут зібралося більше семи тисяч експонатів. Дванадцять залів. Іконопис, вітчизняне й зарубіжне мистецтво, східні статуетки, етнографія та західноєвропейський фарфор. Майже все - оригінали. Приміром, ось робота Іллі Рєпіна "Дівчина, що пише".
Оксана Жадан, старша наукова співробітниця Пархомівського художнього музею ім. П. Луньова:
"Наша робота ця невеличка, ще й побувала у 1998 р. в столиці Фінляндії Хельсінки, на всесвітній виставці робіт Рєпіна. А саме там він провів свої останні 30 років життя."
Тут же малюнки олівцем Тараса Шевченка. У залі західноєвропейського мистецтва роботи Пабло Пікассо. Ось його глечик "сова". Всесвітньо відомий "Голуб миру" та літографія портрет фізика Фредеріка Кюрі. І це також - дарунок сільському музею.
Оксана Жадан, старша наукова співробітниця Пархомівського художнього музею ім. П. Луньова:
"Це дарунки нашому музею письменника, поета, публіциста, журналіста і його ж друга Іллі Еренбурга. Під час однієї зустрічі Еренбург подарував роботи Пікассо. Відомо, що він і листа йому написав, в якому йдеться приблизно так, що "вибач, я ті роботи, що ти мені подарував, подарував сільським школярам з України, в них є свій шкільний музей."
Сам Малевич, до речі, п'ять років жив у Пархомівці, бо тут, на цукровому заводі, працював його батько. І саме тут залишилася рання робота Казимира.
Пархомівський музей кілька років тому намагалися пограбувати. Хотіли викрасти роботи, що належать орієнтовно Ван Дейку та полотно Рембранта. Однак, налякані сигналізацією, злодії все кинули. Все сталося, як і заповідав засновник музею - Афанасій Луньов, який заборонив вивозити за межі Пархомівки зібрані в цьому сільському музеї шедеври світового мистецтва.
Джерело інформації: Подробности-ТВ
