Легенда про Адал Ага та Оврага Могай або "Сльози полонянки"

З циклу "Цікавинки від харківських екскурсоводів".

Допис від харківського екскурсовода Інни Юдович:

Друзі, привіт! Не питайте про джерело цієї інформації. Коментуйте, якщо щось знаєте. В мене є тільки спогади, що навіяні публікацією Олени Чорнухи про Водолагу, про історію цього поселення. Спогади. А разом із цим питання до фахівців. 

Запрошую фахівців з історіі, етнографії, памяткознавства до консультацій нас екскурсоводів, всіх фахівців в сфері гостинності, адже саме зараз час осягнути всю глибину нашої реальної спадщини від джерел, підготуватися до майбутньої роботи.

Це було на початку вісімдесятих. Наш дворець (обласний (піонерів, якщо що)) влаштовував для гуртківців краєзнавців участь у фольклорно-етнографічних експедиціях. Не пам’ятаю як звали наших керівників, але це була молода подружня пара, справжні туристи. Навіть, коли в них з’явився синочок, вони вели нас в десятиденний похід. Хто допоможе їх згадати, пишіть комменти (1).

Для мене участь в гуртку почалася з табору на Золочівщині. Рогозянка, північ Харківської області. Мальовнича місцевість, ліси, поля, балки, кілька хуторів. Намети на галявині край поля, джерело у глибокому яру поблизу. Серед ліщини було багато джерел, але одне було зі зрубом, зручне. І мені подобалося ходити туди по воду. Чи то дівоча фантазія, чи то якесь передчуття, але джерела завжди мене приваблювали, як щось містичне і вічне. І завжди цікавили перекази та казки різних народів світу про джерела, і взагалі «про живу і мертву воду», річки, моря. Про болота і озера теж. І старовинні обряди пов’язані з водою. От одного разу біля вогнища питаю, може хто чув, що місцеві знають про їхні джерела, криниці, копанки. Хтось із старших подруг тоді розповів цікаву легенду, але вона про інше джерело на іншому відомому шляху(2).
Адал Ага та Оврага Могай.

Це було за сивої давнини, тоді ще на шляху через степ була Адалага, так називалася дорога в долині річки , татарською мовою, мовляв (3).

А на тій дорозі багате татарське (4) поселення. Все було добре, аж поки не з’явився в тій долині злий і могутній ворог Оврага Могай. Цей змій повзе по землі і поглинає на своєму шляху гаї і пасовища, кожного року все ближче підповзає до поселення, а ще й вимагає платити данину. То отару забере, то врожай. І от зовсім знахабнів. Захотів забрати красуню, єдину дочку з одного заможного роду. Як не берегли красуню, а все ж її умикнув Оврага Могай, коли та пішла поводу ( по воду?). Шукали скрізь, питали всіх, тільки сич гукав у балку. От пішли туди. А там глибока нора була, не дістати кінця . Як не намагався батько красуні виманити змія і визволити доню, все не виходило. Тоді сів біля нори батько і чекає коли Оврага Могай на охоту вилізе. Але той затворився в печері і не кажеться, хитрий, як лис. От вже і листя пожовтіло, от вже і білі мухи. А батько ніяк не може визволити доньку з неволі, посивів з горя, зовсім на старого став схожий, вже його Ага (5) кличуть.

І от пройшла зима. Сонечко пригріло. Раптом отворилася та нора, а з неї хлинув сильний потік. І була в ньому чиста, прохолодна, та аж солодка на смак вода. То, кажуть люди, перетворилися сльози полонянки у ключову воду.

З тієі пори не бачили там більше ні Оврага Могая ні красуні. А старий Адал Ага ще довго вітав всіх путників, запрошував зупинитися у криниці при дорозі, одпочити. Невдовзі Водолага стала відомою як гарне, спокійне місце з цілющими криницями. 

Життя триває, виринаю із спогадів з надією на кращі часи, з вірою у справедливе та вільне майбутнє України.