Олександр Іванович Ржепішевський та Харків («Квартирне питання по-харківськи»)

Він був «із поляків»,  народився в Бессарабії, навчався в Одесі й Санкт-Петербурзі, дістався до Харкова й залишився тут лише на декілька років, але одночасно й назавжди.

Ім'я його живе у нашому місті майже самостійним життям – компанійські будинки Ржепішевського, архітектурне бюро Ржепішевського, учні Ржепішевського й навіть «Сусіди Ржепішевського» – є така освітня сторінка у фейсбуці. Й не дивно. За 10 років у Харкові за кресленнями архітектора було збудовано 27 будинків: лікарні, маєтки, виробничі приміщення мануфактур, громадські будівлі, «прибуткові» та  «компанійські» будинки. 20 з них визнано пам'ятками архітектури. А спогади, що залишилися по ньому, малюють нам чоловіка життєрадісного,  сенсом життя якого було мистецтво:

«Вставав він зазвичай о 5 годині ранку, о 6-й приймався за роботу: проектував, малював, креслив. Потім об'їжджав будівельні майданчики, уважно стежив за роботою… А ввечері в архітектурній майстерні збиралася здібна молодь та майстри. Час присвячувався малюнку та живопису».

Важко навій й уявити, що світ міг ніколи й не побачити його робіт, адже після закінчення Аккерманської гімназії юнак за сімейною традицією вступив до Новоросійського університету в Одесі до відділення математичних наук фізико-математичного факультету. Однак його гімназійне захоплення малюванням, яке з часом  переросло в любов до архітектури, виявилося сильнішим!

Ржепішевський їде до Петербурга і стає студентом Інституту цивільних інженерів й закінчує його з золотою медаллю, яка давала право продовжити навчання в Європі. З  1904 по 1906 рік Ржепішевський навчається в Парижі, у знаменитій Сорбонні. Молодий архітектор старанно вивчає західне мистецтво, прийоми європейських архітекторів, щоб потім перенести їх на вітчизняний ґрунт. 

Повернувшись до Петербургу, Ржепішевський береться за будь-які замовлення та бере участь у різноманітних архітектурних конкурсах. Працює по 18 годин на добу, що приносить йому перемогу на восьми конкурсах із дванадцяти! Один з таких конкурсів – проєкт Купецького банку з готелем «Асторія» у Харкові. Ржепішевського запросили у наше місто для авторського нагляду за будівництвом. Так у 1910 році Олександр Іванович Ржепішевський потрапив до Харкова, і хоча будівництво, на яке його запросили, завершилося через три роки,  архітектор залишився у місті до 1920 року, працюючи спочатку позаштатним міським архітектором, а потім відкривши власну проєктну майстерню.

Забезпечення містян житлом завжди було вельми серйозною соціальною проблемою. І саме Ржепішевському в 1911 році спала на думку проста до геніальності ідея – зайнятися спорудженням будинків із квартирами, що є власністю окремих мешканців (потім їх й назвуть компанійськими). Архітектор  обґрунтовує свій задум суто економічними розрахунками, показуючи на прикладі, що квартира з п'яти кімнат в дохідних будинках обходиться її орендарю  у чотири рази дорожче, ніж побудована компанійським способом.

Справу було розпочато негайно – й у 1912 вже було споруджено перший такий будинок.  Шестиповерхова будівля, відрізнялася оригінальним об'ємно-планувальним і художнім рішенням, а також якісним благоустроєм. В одній із таких квартир будинку оселився і Олександр Іванович  із сім'єю. Справа пішла на лад й компанійські будинки стали з'являтися один за одним. Крім товариств, що були створені О. І. Ржепішевським, у Харкові в ті роки виникали й інші спільноти цього ж плану. У 1915 р. було організовано Товариство для влаштування постійних квартир на чолі з архітектором, що намітило широку програму розвитку подальшої діяльності. Проте Жовтнева революція 1917 року обірвала цю роботу, а збудовані будинки з власними квартирами мешканців були націоналізовані,  більшість  перетворилося на «комуналки» 

Більшовистський переворот зруйнував не тільки амбітні плани архітектора, це практично звело нанівець його життя. Респектабельний та успішний архітектор за якісь місяці перетворився чи не на жебрака. Новоявлені експропріатори залишили йому лише одну кімнатку, замовлень і не передбачалося, засобів до існування не стало.

Щоб врятувати себе та свою родину, Ржепішевський наважився емігрувати. Коли вже все було готове до від'їзду, він випадково познайомився з жінкою, москвичкою, такою самою, як і він, біженкою. Олександр Іванович закохався в неї з першого погляду. Покохав настільки, що прийняв зовсім несподіване для всіх рішення залишитися з цією жінкою в радянській росії. Ми опустимо пікантні подробиці особистої драми сім'ї Ржепішевських та гіркого підсумку пізнього кохання архітектора, досить сказати, що, якби Олександр Іванович емігрував, на нього, без сумніву, чекала б світова слава: так, наприклад його компаньйон з харківського будівництва купецького банку Микола Васильєв після еміграції до США став головним архітектором Нью-Йорка. Але Олександр Іванович відмовився залишати батьківщину. 20-ті роки XX століття він провів у Москві у бідності та невідомості. Він – блискучий архітектор, автор найцікавішої будівельної бізнес-ідеї, власник 2-х розкішних квартир у Харкові – сутужно доживав у маленькій квартирі на 5-ому поверсі неопалювального будинку. Чи шкодував він за минулими роками свого життя?!? На це питання нам ніхто вже не дасть відповідь. У 1930 році Ржепішевського – як «буржуазного елемента» – було заарештовано чекістами. Півроку він конав у більшовицькій катівні й вийшов відтіля хворою й зовсім емоційно виснаженою людиною. Через два місяці після свого звільнення він помер від серцевого нападу у віці 51 року. Де знаходиться його могила – невідомо. Але в Харкові він продовжує жити – його ім'я продовжує жити у нашому місті самостійним життям, а туристів під час міських екскурсій вчать правильно вимовляти прізвище видатного харків’янина, котрий так багато зробив для міста.

#ХарківщинаТуристична
#туризм
#РеспублікаПольща
#Україна