Зазвичай козацький куліш - це густа, насичена й дуже смачна юшка, приготовлена з пшона, сала та картоплі.

Харчування - це частина туристичного продукту. Соціальна значимість кулінарного туризму грає велику роль  в розвитку Харківської області. Гастрономічний туризм – це поїздка з метою ознайомлення з національною кухнею країни, особливостями виробництва та приготування продуктів і страв, а також навчання і підвищення рівня професійних знань.

Організація екскурсій в етнічні села Харківщини існує для знайомства з традиційною їжею корінних жителів. Відвідування цих сіл можна поєднати з дегустацією страв місцевої кухні проживаючих в них громад, тим самим скомбінувавши два види туризму - етнічний і гастрономічний.Наприклад,

Мереф'янська міська об'єднана територіальна громада пропонує страву- сірковій куліш.

Мерефу називають одним з найстаріших міст Слобожанщини. Згідно легенді, в 1595 году тут заснували невеличкий хутір козаки, які прийшли з Правобережжя. Ось це невелике поселення нібито й служило відправною точкою в історії Мерефи. Саме в Мерефі народився кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко. Під час військових походів козаки щодня варили куліш. Зазвичай козацький куліш - це густа, насичена й дуже смачна юшка, приготовлена з пшона, сала та картоплі. Запорізькі козаки, які придумали куліш, варили его на багатті, а сіркове військо варило куліш виключно з півня. Від цього страва ставала ще смачнішою и насичувалась ароматом диму. Рецепт сіркового куліша передавався з покоління в покоління, а сьогодні він є смачним доповненням багатьох культурно-мистецьких заходів, які проходять на території Мереф'янської міської об'єднаної територіальної громади.

Великий Бурлук славиться варениками з сиром.

Вареники – чи не найпопулярніша українська страва. Ще з давніх-давен вареники для українців були завжди святом для шлунку і душі. Їх готували настільки часто, що навіть можна було почути: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть».

Вареники були обов'язковою стравою на весіллях, хрестинах, поминках, гостинах, толоках і обжинках.

Їх подавали як одну з дванадцяти обрядових страв на традиційний Різдвяний Святвечір. Здавна вареники були святковою стравою на Масницю.Їх готували з найрізноманітнішою начинкою: картоплею, тушкованою свіжою чи квашеною капустою, грибами, сиром, вишнями, полуницею, вишкварками тощо.

У Великому Бурлуку найчастіше готували вареники з сиром на другий день весілля. Частували гостей як солодкими варениками з сиром та цукром, так і солоними варениками з сиром, додаючи сіль та кріп.Готували в однаковій кількості солодких і солоних. Такі вареники символізували майбутнє подружнє життя молодої сім'ї. Солодкі – радість та щастя, солоні – сльози, печаль. Вважалося, якщо гості на весіллі з’їдять усі солоні, то молода сім’я буде щаслива, міцна і житиме в злагоді все життя. Якщо залишиться хоча б один солоний – подружжя буде нещасливим або шлюб триватиме недовго. Тому гості, в першу чергу, їли солоні, аби молодятам було щастя.

Також після пологів першу страву, яку куштувала породілля, були вареники з сиром як символ  продовження роду. При цьому родичі примовляли «Щоб повна була завжди, як вареник».  Такі побажання рідні говорили для молодої матусі, щоб Бог їй послав ще багато дітей.

с. Гнилиця Перша Великобурлуцького району знаменита стравою «Свячена».

Святкування найголовнішого та найбільш шанованого церковного свята Великодня у селі Гнилиця Перша має свою унікальність. Адже тільки у цьому селі нашої громади його жителі готують на Великдень дуже смачну та поживну страву – «Свячену». Ця великодня традиція приготування «Свяченої» дійшла ще  з найдавніших часів.

Як розповідають старожили села, всі, хто шанує це світле релігійне свято, у пасхальну суботу пізно ввечері збиралися біля церкви. Існувало повір’я: хто засипав у цю святкову ніч, той просипав своє щастя.
Опівночі починалося богослужіння, яке завершувалося на світанку освяченням великодніх кошиків з їжею, які люди приносили з собою на службу. Прикрашали святкові кошики вишитими власноруч рушниками на добру долю та довгі роки життя. У кошиках першогниличани приносили паски та крашанки. А найголовніше – приносили святити страви, з яких потім готували «Свячену»: кисломолочний сир як символ зв'язку людей та Ісуса Христа; яйця – основа всього, символ Всесвіту, духовної повноти, достатку; сало та ковбасу як символ прощення; хрін, який символізує силу та міцне здоров'я; сіль – символ тієї гіркоти, яку має пізнати кожен християнин, очищаючись від гріхів.

Після святкового освячення люди поспішали додому, готували «Свячену», заправляли її олією (зараз господині замість олії додають майонез) та розпочинали урочисте родинне розговіння, під час якого обов’язково всі члени сім’ї повинні були посмакувати цією стравою. Першогниличани й донині продовжують слідувати  цій смачній традиції та готують «Свячену» на Великдень щороку.

Олексіївська ОТГ Первомайського району пропонує зкоштувати наступні страви місцевої кухні згідно населенним пунктам:

с.Олексіївка-страви: «Солянка»; «Кутя».
с.Михайлівка-страви: «Вареники»; «Млинці».
с.Берека-страва: «Куліш»; напій: «Кисіль».
с.Киселі-страва: «Вареники на пару».