Продовжуємо наші історії з циклу #ХарківщинуПідтримуєСвіт: «В полоні «цукрової легенди».

Так, сьогодні мова про головного цукровара Харківщини та власника Шарівської садиби – Леопольда Кеніга.

На превеликий жаль, легенди про цукрову гірку та камінь кохання, якими досхочу «годують» туристів у славетній Шарівці, мов щільна ширма відгороджують від нас людину, реальні справи якої набагато яскравіші й безумовно заслуговують поваги нащадків. Саме про це й поговоримо, залишивши відомий екскурсійний маршрут осторонь, бо Шарівське господарство було лише часткою великої Гутянської економії площею понад 20 000 десятин з чотирма заводами – двома винокурними, лісопильним і цукровим.

Але мова піде не про те, як працювали згадані підприємства, що вони виготовляли, а про те, як на них працювалося, тобто про умови праці, побуту, навчання, відпочинку й, навіть, лікування найманих працівників. У якості приклада пропонуємо «відвідати» N* цукровий завод. (До речі, зробити це можна не тільки віртуально, гортаючи нашу стрічку донизу, а й цілком реально, якщо побувати у селищі N району N. Визначна кенігівська спадщина збереглася тут добре).
Отже, починаймо.

N цукровий завод було придбано Леопольдом Єгоровичем Кенігом у 1880 році в товариства «Ворожейкин, Рубінштейн й Велітченко» після того, як там трапилася пожежа. Одразу новий господар приступив до ремонту й подальшої модернізації підприємства, в процесі якої вже за декілька років завод став виробляти цукру у 4 рази більше. Число працівників заводу тоді досягало 400 осіб й складалося виключно з місцевих селян, які отримували гідну заробітну плату, мали змогу проживати у гуртожитку (казарми для працівників), харчуватися у їдальні, отримувати медичну допомогу та навчати своїх діточок у двохкласному сільському училищі. 

Ось саме про ці лікарню та училище ми й розповімо докладніше.
Медична допомога працівникам N економії надавалася спочатку в фельдшерській амбулаторії, яка приймала до 400 осіб на рік. Згодом Л. Кеніг будує справжню лікарню, котру було обладнано спеціальним медичним приладдям. Працювали стоматологічне, інфекційне, хірургічне та загальне відділення, лабораторія, аптека. Здійснювалися хірургічні операції: великі до 200 в рік, малі – понад 2 000, пологи – до 40. Кількість амбулаторних відвідувань – до 6000.  Харчування у хворих було чотириразове. Вкрай красномовний факт – задля підвищення кваліфікації місцевий лікар кожні два роки мав змогу їздити на 2 місяці за кордон. Здійснювалося це відрядження за кошти роботодавця. 
Утримання лікарні обходилося Кенігу до 19 000 карбованців.

N сільське училище утримувалося також коштом фірми «Л. Є. Кеніг – Нащадки», яке було засновано самим Леопольдом Кенігом у 1882 році. Містило 4 великі кімнати, бібліотеку, глядацьку залу та інші приміщення. Курс навчання був 5-річний, в межах програми Міністерства народної освіти. Окремо були заняття зі співу, гімнастики, ремісництва. Згодом до училища було добудовано театральну сцену з декораціями. Тут відбувалися народні читання, аматорські вистави і концерти. До речі, на цих заходах збиралися кошти для учнівських сніданків та на підтримку бідного населення села N. Кошторис на утримання училища на рік складав понад 12 000 карбованців.

Додамо, що амбулаторії, училища, бібліотеки, аптеки працювали не тільки в N, а й в інших селах економії – Шарівці та Кленовому, скрізь де працювали заводи Леопольда Кеніга. 

Окрім цього Л. Є. Кенігом у N було проведено телефон, побудовано водонапірну вежу та змонтовано водопровід, прокладено залізничну колію. Будувалися житлові будинки, пошта, залізничний вокзал.

Чи було то, чи ні – катання на санчатах спекотним літом по цукру замість снігу – спитайте себе самі. Чи могла людина, яка цінувала кожну копійку й намагалася вкладати кошти в освіту, культуру, медицину, благодійність, допустити таке марнотратство?! Але легенда живе й не тане, як сніг на сонці… 

Коротенька довідка для тих, хто не в темі: екскурсія до Шарівського палацо-паркового комплексу «Садиба» – найпопулярніша серед харків’ян. Можливо підігріває до неї інтерес й та сама легенда про те, що дружина цукрового магната була на диво красива і приваблива, але мала химерний характер. І ось одного літа вона зажадала покататися з гірки на санчатах, і бажаючи догодити дружині, Леопольд Кеніг засипав один з пагорбів біля палацу кількома тоннами цукрового піску. З того часу цей пагорб так і називають «цукровою гіркою». Харківщина туристична буде рада згодом запросити всіх на цей цікавий маршрут і більше розповісти про визначного підприємця Л. Кеніга.

ПРИМІТКА. Під літерою N приховано реальну назву села в Харківській області. Про всі деталі - вже після нашої Перемоги! Дякуємо за розуміння!

#ХарківщинаТуристична
#ХарківщинуПідтримуєСвіт
#туризм #Німеччина #Україна